Сьогодні ми з мамою і татом були на площі, де стоїть найвищий будинок, який я коли небудь бачила. Тато сказав, що це ратуша, але я одразу подумала, що це майже палац. Він такий великий і світлий, ніби його збудували для королів. Тільки королів там немає, а місто — є.

Поруч із ратушею стоїть вежа. Вона така висока, що в мене закрутилася голова, коли я довго дивилася вгору. Вежа називається Перлах. Мені здалося, що вона дуже стара і знає все про місто. Мама сказала, що раніше вона стежила, щоб не було пожеж. Я думаю, що тепер вона просто пильнує людей.

Коли сонце світило на купол вежі, він блищав і ніби підморгнув мені. Я вирішила, що вежа жива. Тато розповів, що всередині іноді з’являється маленький ангел і бореться з чортом. Я дуже уважно дивилася на вікна, але, мабуть, ангел сьогодні був зайнятий.

На площі було чути кроки, голоси і дзвони. Дзвони звучали так, ніби сама година розмовляє. Я уявила, що багато років тому тут теж ходили люди, бігали діти, і вежа дивилася на них так само, як на мене.

Коли ми йшли, я кілька разів озирнулася. Мені не хотілося прощатися з вежею. Я думаю, якщо я приїду сюди ще раз, вона мене впізнає.